Психологи розповіли, як розпізнати невдаху

Людина не народжується з мисленням хронічно нещасної людини, вона такою стає ще в ранньому дитячому віці, а до 30 років цей стан у деяких стає максимально стійким.

 

У нещасної людини багато страхів і фобій, вона не впевнена в собі, постійно перебуває в пригніченому стані, має низьку самооцінку. Він вибирає собі стратегію «жертви», тому головним сценарієм його життя стають страждання.

 

Такі люди намагаються викликати жалість до себе, люблять перебільшувати свої проблеми. Вони завжди всім незадоволені, як своїм життям, а й усім світом. Для них характерні постійні образи, осуд тих, у кого щось виходить краще. У них завищені очікування від оточуючих, які зазвичай не виправдовуються.

 

Така людина звикла не діяти, але ніколи не звинувачуватиме в цьому себе, а придумає безліч зовнішніх причин, що заважають їй самореалізуватися. Він може прийняти себе, знецінює свої досягнення. Йому важко приймати рішення, т.к. він сумнівається, і якщо й береться за якусь справу, не доводить його остаточно.

 

Можна прожити все життя у стражданнях та переживаннях, так і не усвідомивши негативного впливу обраного сценарію «жертви». Але за бажання ніколи не пізно від нього відмовитися.

 

Для цього потрібно взяти на себе відповідальність за своє життя. Важливо не шукати щастя в інших людях, не чекати про них розуміння та підтримки і взагалі чогось, не засуджувати інших та не звинувачувати їх, перестати ображатись.

 

Не варто знецінювати себе, краще сфокусуватися на своїх досягненнях та позитивних моментах у житті. І, звичайно, змінювати свої звички, характерні лише для хронічно нещасних людей.

 

Хронічно нещасна людина може одягати маску щастя та носити її, спілкуючись із друзями чи колегами. Цей стан не залежить від матеріального благополуччя, успіхів та особистого життя. Збоку здається, що в нього все гаразд, але при цьому він не почувається щасливим. Проте є кілька звичок, які видають хронічно нещасну людину.

 

 

Людина не готова брати на себе відповідальність за своє життя, їй легше все це перекласти на іншого. Виходить, що причина його страждань та невдач – оточуючі, а він ні в чому не винний. Виправдовуючи свою бездіяльність, він вірить, що знайдеться якась сила або людина, яка зможе зробити його щасливою.

 

Можна, звичайно, провести місяці та роки в очікуванні дива, яке змінить наше життя. Але найчастіше це закінчується розчаруванням. Найлегше звалити всю відповідальність на інших людей, але саме сама людина має протоптати свою доріжку на щастя, всупереч обставинам. Не варто відкладати свої мрії та бажання на завтра, потрібно почати їх реалізовувати вже сьогодні.

 

 

Така людина звикла фокусуватися лише на негативних подіях свого життя, любить перебільшувати свої страждання, повністю занурюючись у них. Для нього страждання стає нормою, місцем існування, він звикає до нього і перестає його помічати.

 

Він може всім скаржитися на свою долю, але не готовий щось змінювати у своєму житті. Йому подобається бути жертвою жорстоких обставин, розуміти, що сам він ні в чому не винен, знає, що оточуючі люди будуть йому співчувати і не осуджуватимуть.

 

Час від часу скаржитися на життя може будь-яка людина, але якщо вона хронічно нещасна, вона робить це постійно. Для нього весь світ - у похмурих тонах, все хороше він упускає з уваги і тут же забуває.

 

Не дивно, що щоранку він прокидається в поганому настрої, постійно перебуває у стані стресу. Потрібно вчитися хвалити себе та інших, частіше говорити приємні слова, святкувати навіть незначні успіхи, робити подарунки. Оптимістичний погляд на життя робить людину щасливішою.

 

 

Хронічно нещасні люди не хочуть брати на себе відповідальність за своє життя, часто впевнені, що всі їхні нещастя пов'язані з нещасною долею, злим роком. Вони вірять у псування, пристріт, готові звинуватити будь-кого у своїх проблемах, але тільки не себе. Саме вони часто вдаються до допомоги ворожок та екстрасенсів, готові віддавати їм чималі суми.

 

Магічне мислення іноді потрібно, щоб пережити важкі часи, воно може стати способом адаптації травмованої психіки, але потрібно вчитися жити без нього. Це свого роду милиці, іноді без них не обійтися, але якщо використовувати їх постійно, вони заважатимуть налагодити своє життя.

 

 

Кожна людина знає, що вона має як сильні, так і слабкі сторони. Але одна справа критикувати себе, щоб бачити свої недоліки та працювати над ними, інша справа – постійно займатися самобичуванням.

 

Такій людині важко бути щасливою, вибудовувати стосунки з оточуючими. Він знаходиться в постійному стресі та тривозі, може страждати від порушень сну. Лаючи себе за найменшу помилку, промах, вони не помічають своїх досягнень, концентруються лише на вадах.

 

Щоб впоратися з цією звичкою, потрібно частіше ставити собі питання про те, чи важливо це для інших людей, як для нього. Помилки найчастіше хвилюють саму людину, а для інших вони не такі важливі, і немає сенсу переживати через свої промахи. Не варто постійно думати про те, який ви невдаха, набагато корисніше дати собі установку на розвиток.

 

Опустити руки і здатися найлегше, але важливо не втрачати віри у свої сили. Потрібно визнавати свої помилки, залишати їх у минулому та рухатися далі. Ідеальних людей не буває, але всім ми міняємось, і добре, якщо вийде сьогодні стати трохи кращим, ніж учора.

 

 

Хронічно нещасна людина звикла будь-які слова трактувати, як агресію по відношенню до неї, тому часто вона закривається від інших або починає атакувати, засуджувати і звинувачувати їх.

 

Він роками може пам'ятати про нанесену образу, постійно перебирати у пам'яті всі деталі розмови. Вибачити кривдника іноді буває складно, але це необхідно, без цього неможливе духовне зростання.

 

Вибачити – це не означає, що треба забути про все та дозволити себе кривдити. Потрібно просто визнати, що хтось вчинив негарно, але в майбутньому людина намагатиметься відстояти свої межі, адже поважає і цінує себе.

 

Прощення – це бажання забути про те, що трапилося, але не знецінювати некрасивий вчинок, здатність йти далі, а також рішення не сприймати іншу людину як зло. Прощення – це духовний акт, воно допомагає позбутися страждань, але потребує багато ресурсів і великої зрілості.

 

 

Заздрістю називають почуття досади або роздратування, коли людина бачить чужі успіхи або наявність якихось благ. Це не просто бажання отримати те саме, що є в іншого, а невдоволення тим, що він має матеріальні чи нематеріальні цінності.

 

Заздрість руйнівно діє психіку, сприяє розвитку тривожності. Вона виникає, якщо людина усвідомлює своє низьке становище у порівнянні з іншими, люди, які вважають себе успішними, не заздрять.

 

Заздрість може стати однією із причин появи депресії. Концентруючись на успіхах інших та своїх промахах, людина вважає себе невдахою, страждає від низької самооцінки.

 

Щоб подолати це почуття, насамперед, необхідно визнати, що ви заздрите. Воно може вказувати на наявність внутрішньої проблеми, незадоволеної потреби. Випробовуючи це почуття, потрібно задуматися, що саме вам хочеться поміняти у житті, і почати діяти.

 

 

Недарма кажуть, що таке притягує таке. Хронічно нещасна людина шукає для себе таке ж оточення, людей, які допомагають йому плекати свій біль, вдаватися до самопочуття, підгодовувати його нещастя.

 

Потрібно розірвати це порочне коло, вибирати тих, з ким ви спілкуватиметеся. Якщо поруч постійно оптимісти, легше змінитися, переглянути свій погляд на світ.

 

Бути чи не бути щасливою людиною кожен вирішує сам. Це почуття залежить від матеріальних благ і становища у суспільстві. Потрібно змінювати навколишній світ, намагаючись підлаштувати його під себе, і страждаючи від розчарування після безуспішних спроб, а працювати над собою. Саме в цьому є секрет щастя.